Цього тижня нам передали сумну звістку: у далекій Естонії на 90-му році життя відійшла у Вічність Олександра-Леся Григорівна Прейман (Кузик).

Більше 8 років минуло з того часу, як зав’язалося наше знайомство зі справжньою Українкою родом із Журавна п. Лесею, як ми всією редакцією її називали. Більше 6 років ми підтримували з нею безпосередній зв'язок, відсилаючи в далеку Естонію, місто Кохтла-Ярве наш «Новий час». А вона, перечитавши його від букви до букви, передавала газету у Таллін Союзу українок Естонії.

У 2009 році на запрошення естонського Кайцеліту ми побували у гостях у п. Лесі. Зі сльозами на очах вона зустрічала своїх земляків у маленькій охайній хатинці, розповідала про нелегке життя і мріями линула на рідну Журавнівщину, показувала вишиті і дорогі серцю рушники, просила прислати їй наш прапор.

Нелегка жіноча доля випала Олександрі: за участь у національно-визвольних змаганнях у 1945 році її заарештував НКВС. Потім було 10 довгих років заслання в Іркутській області, де познайомилась з майбутнім чоловіком естонцем Робертом Прейманом, з яким і поїхала до Естонії.

Все своє життя істинна патріотка підтримувала у сім’ї українські традиції, не забула рідної мови, українських пісень, мала чудовий голос і співала у хорі. Вступила у члени українського земляцтва, була членкинею Союзу українок Естонії, за що має нагороди, в тому числі і від українського консульства.

Вона жила Україною. Чи не щотижня дзвонила , і оте її «Слава Україні» у телефонну слухавку, яке тоді ще було не на слуху, заставляло відчути велич української душі. А її дописи до нашої газети про події минувшини і сьогодення в Естонії завжди були цікавими для читачів.

Колектив нашого часопису висловлює щире співчуття рідним і близьким Олександри Прейман. Пам'ять про цю справжню Українку залишиться у наших серцях…