Є тільки один засіб здивувати в Україні людей — заговорити чистою українською.
Суспільство До 70-річчя УПА освятили «Хрест Заслуги» Героям ОУН-УПА села Буянова
До 70-річчя УПА освятили «Хрест Заслуги» Героям ОУН-УПА села Буянова PDF Друк
П'ятниця, 26 жовтня 2012, 08:50

Неділя 21 жовтня видалося чудовим сонячним днем. У селі Буянові чекали на подію освячення пам’ятного знака «Хрест Заслуги», які протягом цього року встановлюють члени Конгресу Українських Націоналістів спільно з громадами. У Буянові пам’ятний знак встановили за підтримки сільського голови Петра Михайловича та підприємця села Івана Брича.

 

Захід розпочався із Служби Божої у дерев’яній церкві Різдва Христового, яку відслужив о. Степан Матвіїв. Він посвятив «Хреста Заслуги» і відправив панахиду за полеглими.

 

З нагоди такого свята до Буянова завітали ідейний натхненник проекту «Хрест Заслуги» Олексій Данилишин та уродженець села, громадський діяч Йосиф Кремінь. Обох цих шанованих людей єднає минуле – членство в молодіжній ОУН «Месники». Також приїхали голова районної ради Ігор Кос, голова Жидачівської районної організації КУН Ярослав Ягніщак, голова Ходорівської міської організації КУН, автор і творець пам’ятних знаків Володимир Мелех, депутати районної ради Йосип Сенюра та Роман Артемчук.

Перед присутніми виступили живі свідки визвольних змагань Йосиф Кремінь і Микола Кулик. У своєму виступі Олексій Данилишин особливу увагу приділив розповіді про колишнього свого провідника Юрка Креміня, якого засудили до смертної кари. 14-15 грудня 1950 року відбувся військовий трибунал ПрикВО. На його закритому засіданні було розглянуто справу за №003773 по звинуваченню Юрія Васильовича Креміня (1930 р. н., провідника підпільної організації ОУН «Месники» «Тараса», уродженця с. Буянова), його заступника Йосипа Петровича Михайловича (1930 р. н., «Мирона», уродженця с. Тернавки), а також Івана Дмитровича Мерчука (1931 р. н.). і засуджено до розстрілу. Решту 12 юнаків отримали 25 років заслання у таборах.

На запитання судді, чи вважає себе Ю. Кремінь винним, той відповів: «Все, що вказано в зачитаному звинувачувальному вироку, я здійснив, але винним себе не вважаю, оскільки мої дії не є злочином проти українського народу. Тому притягнуто мене і моїх друзів до відповідальності несправедливо. Більшовики мене і моїх товаришів називають бандитами. Я себе бандитом не вважаю. Я український революціонер і маю право боротися проти більшовиків, які є експлуататорами українського народу. ОУН веде боротьбу за створення Української Самостійної Соборної Держави, в основі якої буде демократична влада. Всю діяльність групи я організував особисто і боровся свідомо проти радянської влади, за щастя українського народу».

Хочу звернути вашу увагу на те, що ці глибоко патріотичні слова були виголошені юнаком, якому перед лицем смерті сповнилося тільки 20 років!

Також Олексій Васильович повідомив про вихід із друку його нової книги «Повстанськими стежками Жидачівщини», за що він вдячний Андрію Коту за допомогу у її виданні.

Перед присутніми виступили голова районної ради Ігор Кос і голова Ходорівського КУНу Володимир Мелех. У всіх виступах звучала доцільність у відродженні пам’яті про національно-визвольну боротьбу.

На великій гранітній таблиці знака вирізняється прізвище Гузій, яке носили повстанці Василь, Микола, Прокіп, Григорій. Тому хочу розказати про долю одного із них – Прокопа, про якого довідалася із книги Олексія Данилишина.

1949 року в Буянівському лісі проходив збір районних і надрайонних провідників ОУН-УПА. Прокопа Гузія поставили на варту в урочищі Широке Болото, що на краю лісу. Про збір дізнались енкаведисти. В село приїхало декілька машин з облавниками, які, розділившись на групи, вирушили до лісу. Побачивши їх і щоб привернути до себе їх увагу, Прокіп дав кілька пострілів й став відступати у напрямі Чертізького лісу. Вороги кинулись його переслідувати. Ціною власного життя повстанцю вдалось збити їх зі сліду і відвернути небезпеку від учасників збору. Де похований Прокіп Гузій – невідомо.

Хочу згадати ще одну історію. Так сталося, що під час пошукових робіт, перед встановленням пам’ятного знака, до нас ( голови Мельницької сільської ради Петра Михайловича, Олексія Данилишина та Володимира Мелеха) під’їхала машина, з якої вийшли поважний чоловік і юний хлопець. Як потім виявилося, це були пан Левенець родом із Голешева, який зараз проживає у Зимній Воді із своїм внуком. Розшукували могилу стрия, повстанця Миколи Левенця. Ми у супроводі Петра Михайловича знайшли могилу, помолилися на ній. На хресті висіла світлина молодого юнака, який був дуже схожий на внука п. Левенця. Ось що розвідав і записав Олексій Данилишин.

Навколо Буянова були розкидані хутори. Влітку 1948 р. вночі село прокинулось від кулеметних пострілів, гучних вибухів гранат з боку хутора за Слимаковим потоком, що біля самого лісу. Хутір горів. Напередодні сюди, в дім Юрка Башти, прибули Микола Левенець із с. Голешева (вояк кущової боївки, «Лещук») та Федір Мундяк з Журавна (1918 р. н., вояк УПА). Вони мали тут зустріти та переправити на вишкіл у Чорний ліс велику групу (100 чол.) студентів зі Львова, які б поповнили курінь УПА. На щастя, операція була зірвана, на обумовлене місце група не прибула.

Видав таємницю місцевий активіст ОУН Іван Чмелик, якому було відомо про цю операцію. Він займав посаду касира. Скоріше при перевірці було виявлено нестачу коштів, Чмелик свою вину визнав, покаявся, але його публічно покарали двадцятьма п’ятьма буками, що вважалось великою ганьбою. Тому він затаїв злобу і, коли дізнався про перехід студентів, шепнув про це Василю Шевчуку, який був їздовим у Журавнівському райвідділі НКВД та їх агентом. Енкаведисти оточили хутір. Повстанці прийняли бій. До оборони хутора, куди завітали два повстанці, долучилися Юрко Башта та його сім’я. Бій тривав до ранку, хутір було спалено дотла. У полум’ї згоріли Юрко, його син Іван та дочка Ганна. Микола Левенець та Федір Мундяк пробували вирватися з оточення, прокладаючи собі шлях гранатами, та далеко пробитись не змогли, обидва загинули. Облавники знущались над мертвими, кололи їх багнетами. Всіх полеглих поховано на Буянівському цвинтарі у с. Буянові.

Цієї в неділі всі пам’ятали про своїх Героїв. Про них співали пісні учасники фольклорного ансамблю села Буянова під керівництвом директора Народного дому Руслани Жолобко. Згадували сьогодні добрим словом односельчанина, нині покійного Василя Григоровича Михайловича, автора книги «Червона віхола», який багато зусиль доклав до відродження народної пам’яті. На жаль, не судилося йому дописати два розділи своєї книги, життя обірвалося, але про нього назавжди залишиться світла пам'ять у наших серцях. Усіх загиблих односельчан пошанували хвилиною мовчання. Як завжди, на завершення зібрання зі сльозами на очах у присутніх звучав Гімн України.

Слава Україні! Героям Слава!

Наталя МЕЛЕХ.

 

Розцінки на рекламу

Публікації під рубрикою

«На правах політичної реклами»

«Політична реклама»

Номер на 8 сторінок:

1 ст. - 15 грн./см. кв.;

2, 3, 6, 7 ст. - 6,0 грн. /см. кв.;

4-5 ст. – 8,0 грн /см. кв.;

8 - ст. - 10 грн /см. кв.

Друк матеріалів виборчих комісій - згідно договору. .

31. 08. 2018 р.

Затверджую: Гол. Редактор А. Данилець.

Останні коментарі