Любов до Батьківщини не знає кордонів.
Культура Шість століть промайнуло, а дороги в Облазницю знову і знову нас кличуть
Шість століть промайнуло, а дороги в Облазницю знову і знову нас кличуть PDF Друк
Понеділок, 15 серпня 2011, 13:25

В Облазницькій церкві св. Євстахія бували Іван Виговський, митрополит Андрей Шептицький. А письменників Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського це село надихало на творчість. Цього року жителі відсвяткували 600 років своєї маленької батьківщини. І донині ми пишаємося вихідцями з Облазниці.

Рідне село, батьківська хата, материнська колискова… Ці святі слова ніколи не гаснуть, ніколи не стираються з пам’яті. Вони вічні. Діти, наче птахи, вилітають із гніздечка, шукають кращих вигод: робота, кар’єра. І часто не можуть реалізувати себе, живучи у тій місцевості, де вони народилися. А можливо, просто не хочуть. Полетіла одна зграя, а за нею й друга. Та рідний край, той, що плекав, леліяв тебе, кличе до себе і через десятки, сотні років. Він так гаряче хоче знову рости, давати хороші плоди і дарувати людям радість. Тільки б люди цього захотіли так само гаряче…

Минуло 600 років, відколи датується перша згадка про село Облазницю. А це 1411 рік. Розташувалось воно на рівнині, на берегах річки Любешки. І поруч села Любша, Мазурівка, Антонівка, Жирівське, Нове Село.

Ніщо не заважає, щоб жити, множитись і радіти. Приваблюють подорожуючого не тільки хороше розташування села, а й зеленочолі ліси, в яких повно ягід, грибів, розлогі поля. Та за ці сотні років воно не постаріло душею. Ще й досі витає патріотичний дух, дух щирої любові до пісні, мови, традицій й кличе до згуртованості. Відзначити таку дату справді вартувало. Навіть не тому, що вона ювілейна. А щоб просто зійтися разом, поспівати українських пісень, побачити себе зсередини і своє село. А нам, журналістам, дізнатися, як же насправді живеться в Облазниці, які тут люди, які проблеми і перспективи, не відходячи, звичайно, від сторінок історії, історії, що творилась не одне століття.

Прекрасне свято для своїх мешканців, гостей у день народження села організували директор Народного дому Ганна Цан, художній керівник Марія Таранько, сільський голова Станіслав Стрийський. А провести його допомогли спонсори, ініціативна громада.

Так казали прадіди, так кажемо й ми: будь-яку справу потрібно починати з Богом. От і світлого недільного ранку 7 серпня церковні дзвони скликали усіх мешканців на святочну Літургію, яку відслужив адміністратор храму в с. Облазниці о. Петро Пиріг. Діти та дорослі у вишиванках, прекрасний спів хористів і присутність Божої ласки дарували крила, духовне піднесення. Відомо, що місцевий дерев’яний храм св. Євстахія, збудований ще в XVII ст. У 1930 році перебудований. І нині тут тривають роботи з його відновлення. Парафія невеличка - всього-на-всього 98 сімей, та й то в основному люди старшого віку…

Опісля Служби Божої процесія попрямувала до могили Січових Стрільців, щоб пом’янути славних вояків. Тут завжди збираються люди не тільки під час урочистих подій, а й не минають цю святу місцину перехожі.

І який же ювілей без гарної української пісні, мелодійної, веселої і сумної, жартівливої і запальної. Ведучі Ірина Цан та Марія Сидор-Ільків запросили усіх до чудової, просторої глядацької зали Народного дому, яким керує Ганна Цан. У цьому ж будинку знаходяться сільська рада, бібліотека.

Виконанням Гімну України розпочався святковий концерт. І не без того, щоб багатьом не згадалися ті тривожні часи, коли з потом і кров’ю наші побратими виборювали незалежність своєї держави. Вчитель історії, місцева дослідниця Оксана Шиманська запросила своїх односельчан та гостей помандрувати стежками історії. Згадувала вона неодноразово про уродженця цього села журналіста з 50-річним стажем Ореста Матвіїва. Саме він написав книжечку про Облазницю, яку хотів видати до ювілейної дати. Однак не встиг. Автор, який, на жаль, уже покійний, писав, що ця книжка – «своєрідна подорож у давнину, до спопелілих кісток наших предків, і водночас погляд у майбутнє села». Куток батьківської землі був для п. Ореста завжди наймилішим. Із його досліджень дізнаємося, що велика частина землі в окрузі належала дідичам. Облазниця була осідком дідичів Фелікса і Зеліпа. По селах працювали ткачі, шевці, столярі, ковалі. А в деяких, в тому числі й в Облазниці, були олійні, де селяни переробляли насіння льону і конопель на олію.

На початку минулого століття село мало читальню імені Качковського, позичкову касу, церковне Марійське братство, до якого входило 60 осіб. Для потреб селян, як пише О. Матвіїв, були громадський шпихлір, братська крамниця, молочарська спілка, кредитове товариство «Добробут», пожежна дружина.

Функціонувала в Облазниці і школа. В 1909 році у першому класі навчалося 120 дітей. Через більше як десяток років за шкільні парти сіли 92 учні, потім - 84. До 1972 року тут була початкова школа, навчалися учні у дві зміни, класи не пустували. Чомусь з кожним роком їх ставало менше. Аж поки не було кому «тримати в руках» храм науки. Тепер діти ходять до Новосільської школи. Цього року до першого класу із Облазниці піде лише одна дитина…

А з Облазницької школи вийшли у світ великі люди: Петро Пауш – відомий диригент, визначний діяч української православної церкви, Іван Ільків – великий патріот, відданий приятель пластової молоді, Зенон Порожняк був священиком у Франції та ін.

І вчитель історії О. Шиманська на святі зачитувала багато прізвищ – це люди, які закінчили вищі навчальні заклади і працюють поза межами Жидачівського району, і ті, які здобувають вищу професійну освіту. Можливо, вони теж полетять з батьківського гнізда. Чому ж так мало молодих людей залишається у селі? Обирали б простіші професії та й працювали ковалями, столярами, як колись…

На території Нового Села, яке є сусідом Облазниці, височів замок гетьмана Івана Виговського. Він зі своєю дружиною Оленою часто бував в Облазницькій церкві. Залишив тут богослужебні книги і дві патериці. Люди з вдячності назвали церкву іменем Євстахія, на честь батька І. Виговського. У 1912 р. приїжджав сюди із пасторським візитом митрополит Андрей Шептицький. Гостював в Облазниці й український письменник Іван Нечуй-Левицький. У цих краях він збирав матеріал для повісті «Гетьман Іван Виговський». З книги О. Матвіїва дізнаємося іще деякі цікаві факти. Іван Франко, що приїздив у Яйківці (тепер Антонівка) на вакації, віднайшов на цих теренах частину Острозької Біблії, про яку потім написав у «Записках НТШ». Зацікавили тамтешні краї й Михайла Коцюбинського.

Виплекала Облазниця не одне покоління патріотів. Пережило село і часи воєнних лихоліть, і часи страшного голоду. Старожили добре пам’ятають, як летіли стоголосі кулі, як вони ховалися в криївках, страждали в тюрмах, сибірах. Довелось терпіти і німців, і совітів. До тридцяти чоловік з Облазниці воювали на фронтах Другої світової війни. Чи не найбільше тут було й бійців ОУН-УПА. Залишився в Облазниці один-єдиний учасник війни Степан Файфрук. За станом здоров’я він не зміг порадіти разом з односельцями цього святкового дня. А до цього часу п. Степан неодноразово виступав перед ними, розповідав про свою долю, про понівечене життя сільчан. Завжди закінчував свій виступ словами: «Мене врятували від кулі Бог і моє прізвище».

Привітали мешканців із такою величною датою заступник голови районної ради Марія Стеців та заступник голови РДА Олег Кизима, вручивши сільському голові Станіславу Стрийському грамоту з нагоди 600-річчя села. Не міг не завітати до Облазниці і колишній політв’язень, член молодіжної організації «Месники», автор книги «Дзвони пам’яті» Олексій Данилишин. Адже саме тут він народився, виріс. Пан Олексій завжди надихає молодь любити свою землю, берегти мову, боротися за краще, достойне життя у своїй Україні.

З села Облазниці вийшло багато знаних сьогодні у світі людей. Це медики, вчителі, лікарі, журналісти, інженери, хлібороби, шофери, агрономи… Не залишилися без уваги та подарунків подружжя Юстина та Олександр Бундики, яке прожило спільним сімейним життям понад 50 років, молодята Катерина та Роман Тимчишини, які нещодавно стали на рушничок щастя, мати-героїня Леся Кошулінська, наймолодший житель села Олександр Федорків та найстарша жителька Олена Синюра, учасник бойових дій Степан Файфрук. Хвилиною мовчання пом’янули тих, хто у грізну воєнну годину боронив свою Батьківщину, хто не повернувся до рідної домівки, перетворившись на білих журавлів. Так Богом дано, що саме перед святом села селяни під старою бляхою у місцевій церкві знайшли національні прапори, що пролежали там не один десяток років. Про місце сховку національної символіки повідомили односельчанам Г. Гресько та Ю. Матвіїв.

У 1939 році хлопці й дівчати вийшли з прапорами зустрічати військових радянської армії, бо очікували від «визволителів» захисту, допомоги. Приїхав один танк, за ним другий, а із третього вийшов військовий і почав кричати: «Далой, далой!». Всі з жахом розбіглися. А кілька хлопців вирішили сховати символи Української держави під дахом храму, пригадують очевидці.

Не могли не згадати на святі і жителів Облазниці, які виконували місію миротворців в Афганістані. На щастя, вони повернулися додому Це В. Самборський, О. Проць, П. Дрозд, І. Роїк, П. Лучко.

Цікавою і змістовною була й концертна програма. Чудовий настрій завжди дарує пісня, що звучала у виконанні прекрасного вокального колективу с. Облазниці, художнім керівником якого є Марія Гаранько. Акомпанував на акордеоні Йосиф Гаранько. Припали до душі глядачам композиції про рідне село, материнську любов, родинне вогнище, наш карпатський край. Багатство української пісні демонстрували Мирося Сенів, уродженці цього села сестри Наталя та Оксана Баб’яки, Марія та Соломія Ковалі, а також гості з м. Нового Роздолу - вокальний ансамбль «Джерело». Колоритно доповнював свято і танцювальний колектив с. Облазниці (керівник Надія Богів).

Жителі Облазниці не забувають традицій, обрядів, бережуть свою самобутність. Зокрема до Дня села підготовлено чудову експозицію, на якій було представлено вироби декоративно-ужиткового мистецтва, старовинне вишиття, сучасні вироби з бісеру, а також книги, рукописи про історію села, церкву св. Євстахія, альбом світлин. До слова, у приміщенні, де функціонують Народний дім, сільська рада, відкрито й кімнату-музей «Національне відродження», де зібрано старовинні речі: елементи української хати (меблі, вишиті на домотканому полотні наволочки, верета, доріжки, глечики, мальовані тарілки, рушники 1928-1935 рр.), традиційний одяг облазницьких селян 30-х років минулого століття. Приємно, що експозиції поповнюються сучасними вишивками, виробами.

Красувався в глядацькому залі і пишний коровай, який спекла Марія Гаранько. Цим запашним хлібом сільський голова частував присутніх.

Свято тривало. Свою спритність і міць демонстрували хлопці на козацьких забавах. Активна молодь брала участь і в конкурсах, вікторинах. Селяни веселились забавлялись, відзначаючи ювілей рідної Облазниці.

У проведенні Дня села сільський голова С. Стрийський дякує громаді, спонсорам ТзОВ «Агро-інвест», ТзОВ «Лендком ЮА», підприємцю Р. Романюку, фермеру В. Місяйлу та за сприяння районному центру зайнятості.

Ірина ШАХ.

 

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі